Додаток для знайомств у лізі в Щолкіне Україна

А порубіжжя постають здебільшого у вигляді «уявлених» топосів, етнокультурних матриць, які виступають або у ролі охоронців спадщини і водночас сполучних культурних ланок, або у вигляді чітких розмежувальних ліній, базованих на «шрамах історії». Такі підходи спираються на усталену вітчизняну традицію використовування універсальних штампів «Сходу» і «Заходу», при чому Україна опинилася у межовому просторі «між Сходом і Заходом». Але якщо поняття «Заходу» приблизно відповідало гео графічному баченню реального сусідства, то поняття «Схід» у вітчизняній «географії уявлень» виявилося виразно деформованим.

Під це останнє поняття підводилася і експансія євразійських ко чових орд, і мусульманська культура Османської імперії та Крим ського ханату географічно це був Південь, а не Схід , і -особливо часто -все те, що було пов'язане з російським впливом який ішов із півночі, а не зі сходу. Хай там як, але територія майбутньої України й справді виявилася на перехресті різноспрямованих впливів, стихійно намагаючись синтезувати греко візантійську, європей сько латинську, тюрко мусульманську, російсько православну тра диції. Як справедливо зауважує Н. Яковенко, «окреслене розмаїття переплетень західної «європейської» та східної «азійської» циві лізацій наповнювало стару українську культуру таким строкатим багатоголоссям, що в ньому подеколи навряд чи можливо відок ремити «власне» від набутого» На наш погляд, однак, у дослідженні українських погранич не так важливо розрізняти власне й набуте, як простежувати витоки культурного синтезу, з одного боку, і культурного регіоналізму й сепаратизму, з другого.

З цього погляду цікавими уявляються мір кування В. Горського, який зазначав, що у зв'язці «Схід -Захід» обидва ці поняття слід вживати не в географічному, а в куль турологічному, типологічному сенсі. Захід у такому баченні уособ лює такий тип культурного розвитку, який втілює специфіку мен талітету техногенної цивілізації -з культурною матрицею, орієн тованою на швидкі зміни й домінування наукової раціональності.

У межах такого типу культури рушієм змін виступає автономний індивід, який керується етикою відповідальності. Водночас термін «Схід» позначає культуру традиційних суспільств із переважанням «етики переконань», що спирається на відданість певній ідеології, віруванню, філософській чи естетичній системі Специфічність українських кордонів полягає у тому, що окрес люваний ними простір був уявленим до появи бодай адмініст ративних меж. Кравченком, кордони цієї уявної України ніколи не були сталими, а в зонах пограниччя формувалися гіб ридні, змішані ідентичності.

Контактні культурні зони часто окрес лювалися за допомогою символів, і тоді історичні наративи «могли відігравати, залежно від кон'юнктури дієву роль, проводячи сим волічні межі національних проекцій ідентичності, демаркуючи або делімітуючи їхній історичний простір, а чи навпаки -розмиваючи вже наявні кордони нації.

При цьому «м'які» та «жорсткі» кордони могли не збігатися між собою або мінятися місцями» А отже, справжню їх роль можна дослідити лише у широкому контексті конкуруючих дискурсів. Пограниччя, отже, найдоцільніше розглядати як території «по обидва боки кордону». За такого підходу пограниччя трактується як результат багатовікових контактів і створений на його основі «ансамбль невидимих зв'язків» 20 П.

Увагу дослідників рів ною мірою привертають як комплексність інтегральних зв'язків, так і ризики, пов'язані із контрабандою, нелегальною міграцією тощо. А основою структурування таких специфічних просторів виступа ють диференціації -відмінності, сформовані в процесі історичного розвитку культурними практиками. Територія на пограниччях -цінність особлива, але значною мірою контроверсійна у свідомісному вимірі.

Багатовікове спільне проживання поруч або на одній території різних етносів, пред ставників різних конфесій, носіїв різної ментальності у даному разі не об'єднуючий, а радше конфронтаційний фактор. Як правило, у кожної із сторін, чиї інтереси входять у конфлікт -своя правда, і кожна з таких «правд» має домінантні точки опори в історії.

Якщо ж узяти до уваги й суб'єктивні чинники -насамперед відмінні способи репрезентації минувшини, а також особливості політичної куль тури, пограниччя постають зонами підвищеної ризикогенності, ареною постійних випробувань лояльності і почуттів солідарності. Способи самоствердження, які формують колективну ідентичність, тут піддаються постійній «перевірці на міцність» і доволі часто її не витримують.

Зате простір для звинувачувальної риторики на по рубіжжях майже безмежний. Зазвичай на ситуацію у таких регіонах впливає чинник, який Р. Брубейкер позначає формулою «зовнішня національно споріднена держава» external national homeland. Точніше, на наш погляд, говорити тут не про чинник національної спорідненості, а про від луння амбіцій колишніх метрополій. Динамічні політичні настанови «споріднених держав» продукуються, за Р.

Брубейкером, неспівпа дінням культурних і політичних кордонів і базуються на аксіомі колективної національної державності; остання виходить за межі кордонів і громадянства, будучи підкріпленою ідеєю відповідаль ності не лише за власних громадян, але й за етнічних родичів в інших державах. Міра цієї відповідальності і ступінь підтримки «іноплеменників» може бути предметом дискусій. Але в принципі позиція «зовнішньої національної спорідненої держави» становить один з елементів «тріадичного зв'язку», в якому перебувають поля диференційованих і конкуруючих позицій з взаємним моніторин гом: «актори кожного поля уважно й безперервно відстежують відносини й акції двох інших полів».

У баченні Брубейкера ці два інші поля створюють націоналізуюча держава й націоналізуюча меншина. Однак конфігурація взаємного стеження з відповідними викривленнями позицій сторін на порубіжжях може бути й більш складною -показовим тут може бути випадок Придністров'я. Тому «соціологія й історія повинні визнати вирішальне ймовірнісне значення випадковості, притаманної соціальним і політичним діям, не забуваючи при цьому про потужну структурність відповідних полів, де розвивається дія чи боротьба» Головний редактор білоруського профільного журналу «Пере крестки» Ігор Бобков звертає увагу на поняття, які, згідно давній традиції європейського мислення прагнуть до універсальної тобто незалежної ні від яких локальних контекстів, змістовності.

Терміни «пограниччя», «етика», «транскультурність» у сполученні з поняттям «білоруський досвід», на його переконання, утворюють динамічну цілісність, яка внаслідок зіткнення у просторі мови різних смислів не завжди піддається раціональним поясненням. Ані універсалі зація унікального, ані навпаки, унікалізація універсального тут не можуть бути панацеєю.


  1. знайомства з хлопцем з Жовті Води Україна?
  2. найкращі сайти знайомств Корюківка Україна.
  3. .
  4. - знайомства з іноземцями, заміж за іноземця. Міжнародна безкоштовна служба знайомств.;
  5. .
  6. знайомства знову в Горішні Плавні Україна;

Саме ця динамічна подія відповідає тому, що в європейському мисленні називається сутністю, центром, принципом, першопричиною, Богом. Але пограниччя, побачене із центру, не існує ні як онтологічна, ні як топологічна цілісність, або, якщо переформулювати цю думку з перспективи онтології центру, пограниччя існує лише як механічне поєднання двох периферій, розділених кордоном. Щоб справді побачити пограниччя, ми по винні уявити собі якусь іншу онтологію, знайти іншу метафору» Якщо розглядати кордон як розрив тотожності, місце зустрічі й переходу свого в чуже, міркує далі Бобков, пограниччя не варто визначати як периферію: динаміка простору тут ґрунтується не на одержанні імпульсів від центру, а на зіткненні сутностей, їхньому розмежуванні й поєднанні.

І саме у присутності кордону виразно дає про себе знати агресивність. Тому «культурне пограниччя чи куль тура пограниччя -це не тільки геокультурний топологічний , але й екзистенційний феномен». А процес індивідуальної самоідентифі кації з усім культурним простором -не стільки подія приєднання до іншої ідентичності, скільки процес балансування між у поліцент ричному просторі культурної багатоманітності. Надзвичайно важлива й цікава проблема -як і в якій мірі реальні кордони співвідносяться із уявленнями мешканців щодо того, де реально проходить межа між «своєю» й «чужою» територією -на пострадянському просторі лише починає розроблятися.

Робиться це, зокрема, і на матеріалах українсько російського порубіжжя. На якості таких досліджень, на жаль, виразно позначається «бар'єрна» функція сучасного кордону: емпіричні дослідження проводяться по один його бік із застереженнями щодо «певних обмежень», які існують на проведення таких досліджень з іншого боку , далеко не повністю освоюється пласт літератури, створений «по інший бік кордону» Однак навіть якщо реєструються самоочевидні факти, простеження того, наскільки зберігають функцію «розділення» давно зниклі колишні адміністративні кордони Гетьманщини й Слобід ської України, становить чималий інтерес.

Заслуговує на увагу й гіпотеза щодо існування інерційних, передаваних з покоління в покоління чинників, що впливають на культурний ландшафт і регіональну самоідентифікацію людей, які живуть сьогодні у різних країнах. Останнім часом відбувся своє рідний поворот убік термінів геокультури культурні впливи, обміни, престиж, відмінності і т.

Гортання праворуч

Він уявляється надзвичайно продук тивним, особливо з урахуванням моделей геополітичної динаміки, запропонованої Р. Уведене ним поняття «окраїнності» репрезентує ключ до розуміння залежності між розмірами території, протяжністю кордонів і суспільними настроями на пограниччях. Надмірне розширення держави уводить у дію, за Коллінзом, «прин цип надрозширення» -відчуження на окраїнах здатне дестабілі зувати ситуацію і навіть призвести до втрати окраїнних територій чи розпаду держави. Отже, внутрішня стабільність периферій залежить, з одного боку, від престижу влади центру, а з іншого -від геокультурних орієнтацій погранич і місцевих ідентичностей Сподіваємося, що дослідження українського пограниччя крізь призму територіальної ідентичності виявиться корисним для осмис лення шляхів мінімізації конфліктності у «проблемних» регіонах і для фокусування стратегії формування регіональної політики на заса дах сталого розвитку самобутності регіонів і використання переваг децентралізації для прийняття управлінських рішень.

У такий спосіб мінімізуються наслідки «закритості» міждержавних кордонів, впроваджуваних тоталітарними й авторитарними режимами, а відтак і штучної «маргіналізованості» певних ареалів. У перспективі це створить реальні можливості вирівнювання життєвих стандартів населення до середньоєвропейських показників, забезпечення віль ного руху товарів, людей, капіталів через кордони, мобілізації міс цевих ресурсів, спільного розв'язання державами проблем, від яких безпосередньо залежить національна безпека. Зрештою можна про гнозувати утворення на спільному транскордонному просторі своє рідних «полігонів» для пристосування європейського законодавства та механізмів державної підтримки до реалій тих країн, які пере бувають поза межами Європейського Союзу.

Ці попередні зауваження уявляються потрібними для конста тації: якщо крос культурна компаративна історія дістане у най ближчому майбутньому концептуальне оформлення, проблема ру біжності й кордонів України займе в ній належне місце.

Чіпи під шкірою - новий тренд у Швеції (19.11.2018)

А це поміж іншим означає, що над вибором критеріїв оцінювання і параметрів порівнянь ще належить наполегливо працювати. Велиêий êордон і фронтири: підходи до історіоãрафічноãо осмисленняСпецифічні умови проживання людей «на кордоні», у смугах цивілізаційних протистоянь почали привертати увагу дослідників у ХІХ столітті.

В Європі цим активно займалися переважно історики тих країн, яким судилося жити обабіч рухливого Великого Кордону, що слугував цивілізаційним бар'єром спочатку між кочівництвом та осілим землеробством, а пізніше -між християнською і мусуль манською цивілізаціями.


  1. область швидкісних знайомств в Южноукраїнськ Україна?
  2. найкращі сайти знайомств Судак Україна.
  3. регіон знайомств Моспине Україна!
  4. ?
  5. Міжнародна служба знайомств FDating.com;
  6. .

Це пограниччя, у свою чергу, було час тиною великої мілітаризованої зони, яка підтримувалася владними режимами Європи, починаючи з часів Римської імперії. Багато які з європейських держав мали упродовж середньовіччя і нового часу пограничні області із специфічним військовим устроєм. Науковий інтерес до прикордонних соціумів зумовлювався своє рідністю їхньої військової організації, особливими, підтримуваними державами статусами, нетрадиційними формами соціонормативної культури.

Правлячі династії не могли забезпечити належну систему оборони без спеціальних воєнізованих формувань, які мали утри мувати.


  • швидкісне знайомство центральне поруч Вовчанськ Україна?
  • знайомства зараз в Дунаївці Україна.
  • Тіндер | Знайомся, зустрічайся та знаходь нових друзів.
  • знайомства з прискоренням Нова Одеса Україна.
  • №9 WDe-M «the Chrematistic» от by Renaissance Publishing - Issuu.
  • Мобільні додатки для знайомств: шпигуни у ліжку й не тільки?
  • Але люди, що були змушені жити роками, не випускаючи із рук зброю, мали вже особливу ментальність із загостреною реакцією на утиски й загрози. Тому Великий Кордон був зоною підвищених ризиків і специфічних військових корпорацій, які зрештою ставали загрозою для тих правлячих домів, які їх утримували. І хоч такі порубіжні соціальні спільноти істотно різнилися за типом органі зації, їхня дивовижна подібність виявлялася у тому, що війна стала для них способом життя і що відмовлятися від нього вони кате горично не бажали.

    Європейський Великий кордон починався на Балканах, перері зав території Північного Подніпров'я та Придоння і закінчувався в азійських степах. Прилеглі до нього території становили, за визна ченням західних дослідників, широку смугу «земель на кордоні», «країн на кордоні» Особливість їх полягала у визначальній ролі військового чинника у територіальній організації, а ця роль, у свою чергу, була зумовлена не так географічним, як геополітичним фак тором -вимушеним сусідством з агресивними, з глибоко зако ріненими кочовими традиціями, соціумами.

    Остергаммелем, «Габсбурги вважали за необхідне підтри мувати широку буферну зону -так званий «військовий кордон» Militägrenze зі своїми південними сусідами. Ця зона формувалася у ході військової колонізації й поширювалася від Адріатики до Тран сільванії. Вона продовжувала існувати, меншою мірою рудимен тарно, аж до року». Поступово змінювалися й ті завдання, які вона мала вирішувати: від оборонних до забезпечення життє діяльності на територіях, що відбиралися у турок.

    На момент своєї ліквідації буферна зона утворювала автономну військову державу з територією у 35 тис. Їх називали спочатку уско ками, пізніше граничарами; на формування за їхньою допомогою системи оборони кордону виділялися значні суми. Територія від Адріатичного узбережжя до р. Сава, яка дістала назву «Військовий кордон», з р.

    Лучшие мобильные приложения для знакомств / НВ

    Ця територія поділялася за вій ськовим зразком на два генералати, а ті, в свою чергу, поділялися на капітанії. Паралельно існували суто військові полкові структури. Граничари сприймали свій військовий стан як привілей і постійно готові були в ім'я його захисту підніматися на повстання. В міру послаблення Туреччини австрійський уряд став на шлях утисків проти граничарів і поступово обмежував їхнє самоврядування. Утім, вони готові були радше переселятися у сусідні країни, ніж пере творитися у звичайних солдатів. На порубіжжі на початку ХVІ ст. Тут також утворювалися специфічні військово корпоративні спільноти прикордоння -секеї секлери , гайдуки, каруци тощо.

    Територію секейської громади навіть було виділено в окремий королівський домен із власною системою самоуправління. Вихідцем із секеїв був Георгій Дожа, під керівництвом якого набув величезного розмаху селянський рух р.

    Перший погляд на Eden — християнський додаток для знайомств

    Повстання секеїв відбувалися і у , роках. Історіографічний інтерес до проблем Великого Кордону, одна з ділянок якого перетинає територію України, стимулюється наяв ністю у прикордонних суспільних станів «великого порубіжжя» ускоків, граничарів, секеїв, козаків багатьох подібностей -від демократичних тенденцій в управлінні до особливостей землеко ристування.

    Історія цих спільнот обертається навколо їх стосунків із центральним уря дом, чужим за мовою та звичаями» Географічним продовженням австро угорського Великого кор дону став регіон козацького розселення у Подніпров'ї, на польській території.

    Account Options

    У південному регіоні Наддніпрянщини становлення ко зацького самоврядування, судочинства, військової організації пере творило владу польського короля у формальну -козаки «наче створюють у великій Речі Посполитій іншу Республіку». З кінця ХVІ ст. Докладно про це мова йтиме далі. Тут лише зазначимо, що козацтву належала визначальна роль у «пере форматуванні» політичної карти Європи, у докорінній перебудові тогочасної системи сюзеренно васальних відносин і уведенні рис військової організації у систему адміністративно територіального устрою. Інкорпорувавши лівобережні українські землі до свого складу, Російська імперія змушена була упродовж століття зберігати специфічний устрій Гетьманщини і навіть поширювати певні риси козацької автономії на новоосвоювані південні території.

    Однак в міру зменшення турецько татарської загрози з Півдня обидві імперії -Австрійська і Російська -майже одночасно приступили до руйну вання пограничних військово поселенських систем, які поряд з очевидними позитивами таїли у собі чимало ризиків, пов'язаних із підвищеною схильністю «людей пограниччя» до заколотів і повстань. Австрійський уряд почав демонтаж цієї системи у р. Згідно т. В аналогічний спо сіб дещо раніше почав діяти російський уряд, запровадивши реформу О.

    Шаховського на Слобожанщині. Не випадково саме у Харкові ще у 80 х рр.